środa, 19 stycznia 2011

Пуодляско-Полеская візыта в Рыё-дэ-Жанэйрo



Рэпортаж з коляднуй экспэдыцыі Дорофея Фіёніка,
Ані Фіёнік, Ангеліны Быцько і Тамаша Сулімы
з Музея Малуй Ойчыны в Студзіводах


-„Томэк, бэры апарат! Споткаемся по дорозі. Я прыпаркую самоход.” Момэнт колі одчуваеш што за хвіліну здеjсніцця штось нэзвычаjнэ. Кунэць куньцёв доехалі, оказалось в сам тупік подiеj – наша мэта, местэчко Давід-Городок на Століншчыні. Маем 13 студня, половіна одінадцатуй в ночы. Пэрэд намі бодаj найтікавейшэ з'явішчэ обраду вітаня Нового року кругом пару сот кілометраў. На головнуй плошчы Давід-Городка собралось вжэ пару тышчы люді. Нэ туолько зсюль. Потуом дознався, што прысутнічалі гледачы з Менска і другіх городуов Білорусі. Поводом нашого і другіх подорожжа былі Конікі – нэ на вырост трэба сказаті, што подея помэняла полескі городок в Рыё дэ Жанэjро в час карнавала.

Фотографую, зручно мінаю пары якіе танцуют, співают, просто добрэ гуляют. Думаю, бэрут мэнэ за свого. Кажды выезд Музея Малуй Ойчыны со Студзівуод всэ на туолько добрэ пудрыхтованы, што нашы атрыбуты натурально мешают нас в лёкальны колорыт. Молодая діевчына одягнёна в беленьке, казочнэ оден'е позірае на мэнэ, ледь выстаючаго з чугая (!) з башлыком, то з цікавосьцю, то в містычнум зрозуменні друг-друга. Конікі займают шыроку гуліцю – сёго дня машыны ідут в отставку.

Шчэ трыста мэтрув і князі, королевны, мікі-маўсы і другіе мухоморы ўрочысто вуойдут на плошчу, дэ будут прывітаны громкімі бравамі. Чудак в капузі (колі хто нэ знае – нэзвычаjнэ накрыце головы), цыганка і заjчык - цiела моя экспэдыцыйна група в працёвным строю вжэ на месьцю. Ждэм параду Конікув.

Забыв Шановному чытачовi прэдставіті героя нашого меропрыемства! Як кажут наjстарэйшыя Давід-Городчукi (якіх, на маргінэсі кажучы, можна сустрэті на гуліці, колі ворочаются од Леаніда Дранько-Маjсюка), обычай сіеты давны, ёму туолько куолько конёві на Полессі. Ёму пашана здавна, особліво з часуов Козакуов. Раней бывало буольш скотіны і гэто одбіваецця тожэ в выгляді пэрэопранутых парадовшчыкуов. Хотя інсталяцыя макета головы з пэрэду і заду з... ну самі знаетэ дэ, прыносіт особi повсюльную пошану, то – як казалі нам штогодніе бывальцы – конікуов всё мэнш. Што на тое князь Давід, які з высокого постумэнту на плошчы строго глідіт на собраных? Відно бракуе ёму коня!

Гульня ідэ далiей. На сцэні гурт выдаючы вясёлы, рытмічны звукі, а пуод сцэной товпа народу. Запрашают нас. Но в нас калядная зуорка (одна на плошчы) і мы хочэм заколедоваті. Мусіт нэ того сподівався народ од пуольского гуртка, які співав на іх руоднуй мові. Нэзабывным быв момэнт тостув в клубе, дэ познакомілісь з культурным начальствам імпрэзы і віталі новы руок – двойчы. Одін по месцовому часовi, другі чэрэз годіну – по студзівуодзкому. Шчодры вэчур продовжывся потанцувкой, а мы в нэвэлічкуй трывозi подаліся до працовнiка міліцыі. На нуоч. А што подумалі, арышт?

Ніночка (так ейi зовут людэ) оказалась нэ туолько гостіннуй, але і співачуй. Одкрыла пэрэд намі гісторыю своюой мамы, одного з найлепшых голосуов Полесся. Новы год пасля довгуй ночы прывіталі в Давід-Городоцкуй цэркві Казанскуй iконы Богородіцы, побудовануй в 1913 годі, ніколі нэ закрытуй в совецкі час. В местэчку стоіт шчэ одін храм - Георгіевскій, з початку ХVІІ веку, старшых за ёго мнуого на Полессі нэ найдэш. Румочкой віна з настаятелём розвіталісе і подаліся назад, в Столін.

В поворотнуj дорозі мінаем сэло Белавуша, дэ сустрэлі першых колёровых і музыкальных Шчодрыкув, шчэ в дорозі на Конікі. Тікаво, поглідіелі на нас, почулі нашу говуорку і взялі нас за падарожнікув з Украіны. Е такіе дні, колі буольш можэш собіе уявіті і на буольш собіе дозволяеш. Пэршы дэнь юльянского року (14 студня), які оказався там вуольны од роботы, е на тое найлепшым доказом. Тому нікого нэ здзівіло што на головнуй гуліці Століна закладаю одёжу напамінаючую зайця (з вушамі канешне!). Колядуем в знакомых чыновнікуов культуры і падаемся далеj, в Пінск.

Бачылі колісь коледовшчыкуов в тэатровi? А, бывае. Замоцовалі сябровство з дырэктарам Пінского Драматычного Тэатру Iваном Базаном (выступав на Белосточчыні з «Пiнскою шляхтою» по нашым запрошэнні) і в дарогу. Подорожжэ, особліво экспэдыцыйнэ нэ любіт хуткості. Адчуваючы сэбэ як дома ночуем в славутых Лесніках в руодных нам вжэ сэструв Лук'яновіч, якіх музычны альбом свою прэм'еру будэ мев 28 студня в бельскім белліцэі. Добрэ набраті сіл, пожадаті богатого року і – вядомо – заколедоваті.

Шчэ туолько Палацык в Пружані, дэ одбіраем образы пудляского жывопісца Анатоля Кравчука, якого выставу можна было зобачыті там остатнімі месецамі. У Каменцы провiраем вежу. Стоіт – можна вэртатіся додому. Граніця, хто Поляк, хто Беларус, а хто Пуодлешук. В Клішчэль прыганулі нэсподеванку, із-за якуой Шановны чытач нэ дочытав бы і сіетого, і попэрэдніх слуов. Нічого, машына завсёды можэ попсоватіся, головнэ коб нэ здаватіся. Бэз того нэ вдалася б ніводна наша экспэдыцыя. Што ж... то нэ кунэць пуодляско-полескіх сувязеj. До сустрэчы наступным разом!